Теорія "інфляції витрат"

Ця теорія виникла внаслідок подальшого розвитку кейсіанської ідеї "негрошового" механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася при відсутності надмірного попиту і повної зайнятості, тобто всупереч теорії "інфляційного розриву". Це дало підстави стверджувати, що в умовах високої монополізації виробництва і ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки заробітну плату за своєю ініціативою, навіть при незмінності попиту. Подібна ініціатива виступає імпульсом інфляційного процесу. Вся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат. Прихильники цієї теорії з усіх виробничих витрат виділили заробітну плату, оскільки вона найбільш тісно повязана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники Монетаристської теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вони стають її найважливішою складовою частиною. М. Фрідмен, засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього продукту. Монетаристи стверджують, шо саме зміни в грошовій масі є основним чинником формування економічного циклу та інфляції. Їх погляди на природу інфляції викладені у хрестоматичному вислові М. Фрідмена: "Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом". Дане положення трактує про прямму залежність зростання цін від збільшення грошової маси, і що причини інфляцій знаходяться у сфері обігу.

Проте, досвід країн де відбувався інфляційний процес свідчить, що позиція монетаристів в певній мірі є правильною відносно довгострокової перспективи, а також у тих випадках, коли зростання грошової маси сягає крупних масштабів. Однак в короткостроковій перспективі звязок між грошима та інфляцією залишається невизначеним. Грошова маса хоч і є головним чинником інфляції, але далеко не єдиним.

З середини 60-х років 20 ст. у економічній теорії формується новий напрям у дослідженні Інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Предмставники сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції. Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих, чи інших чинників інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Антиінфляційні рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і спрямовані на всі сфери економічних відносин, в яких діють чинники, що спричиняють інфляцію.

Все це підтверджує, що витоки інфляції, особливо в її найвищих формах, можуть бути не тільки суто в грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, й заходи щодо її подоланя повинні бути комплексними, охоплювати всі складові елементи економічної системи.